Канони як культурно-історичне новаторство у літературній практиці XX століття

Abstract

У статті представлені канонізації як культурно-історичного новаторства у літературній практиці ХХ століття. Зроблено акцент на канонах соцреалізму, оскільки даний хронологічний час за допомогою художнього слова прагнув виховувати не інфантильну особистість, а сильну, цілісну, здатну нести відповідальність, здатну існувати у межах суспільства. Наголошено на тому, що динаміка лінгвістичних принципів вимагала від письменника живої розмовної мови, яка у межах художнього тексту ставала цікавою з рисами художності. Вказано на те, що письменнику дозволяли користуватися усіма можливими способами впливу на читача завдяки літературним прийомам, однак у їх межах доцільно послуговуватися загальновживаною лексикою без неологізмів або специфічної лексики.